Історична довідка
Вели́кі Чорнокі́нці — село Чортківського району Тернопільської області. Розташоване на річці Нічлава, на сході району. Центр сільради.
Від вересня 2015 року ввійшло у склад Колиндянської сільської громади.
Населення — 1220 осіб (2001).
Історія
На околицях села виявлено пам'ятки трипільської культури, поховання доби міді кінця 3 — початку 2 тис. до н. е. (дослідив польський археолог Антоні Кіркор).
Перша писемна згадка про село 1413 рік
Згадується 28 лютого 1452 року в книгах галицького суду.
Можливо, до 17 ст. село називалося Боднарі. Згідно з переказами, під час холери виникла чутка: якщо село тричі оборати чорними волами, то хвороба зникне; на жаль, у селі не було чорних волів, тоді вирішили оборати село чорними кіньми. Може, саме тому село стали називати Чорнокінці.
Діяли товариства «Просвіта», «Луг».
До 1965 село було поділене на Великі та Малі Чорнокінці, потім їх об'єднали в один населений пункт. У середині 1990-х знову поділили на Великі та Малі Чорнокінці.
Пам'ятки
Є кам'яна церква святої Покрови (1996), збудована за давнім проектом В. Нагірного), дерев'яна каплиця, що слугувала довгі роки церквою, а також численні пам'ятні хрести, в тім числі й "панщизняний" (кінець XIX ст). Залишки палацу графів Козєбродських (XIX ст.).
Пам'ятники
Погруддя Тараса Шевченка
У центрі села — пам'ятники Тарасові Шевченку та Іванові Франкові, відкриті у 70-х роках XX століття (автор невідомий). Споруджено пам'ятник полеглим у німецько-радянській війні воїнам-односельцям (1973), могилу Борцям за волю України (1991).
Соціальна сфера
Діють: загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів, дві бібліотеки: шкільна та сільська, дитячий садок, сільський клуб, фельдшерсько-акушерський пункт, поштове відділення, 5 магазинів, млин.
Персоналії
- Галушка С. (псевдо «Остап») — окружний провідник СБ ОУН і УПА ,
- Хамчук Петро (псевдо «Бистрий») (1919— † 21 січня 1947) — командир сотні «Сірі Вовки», курінний командир УПА. Лицар Бронзового Хреста Бойової Заслуги.
- Хаба Петро — український громадський діяч в діаспорі ,
- Петро Довгошия — заслужений журналіст України, письменник , автор кількох прозових книг, у тім числі й про Великі Чорнокінці — «Магія Чорних Кінців».
- Марія Довгошия-Фафруник — поетеса і прозаїк , авторка п'ятьох книг, редактор газети «Галицький вісник» (м. Борщів)
- Синенька-Іваницька Іванна — актриса і співачка .
- Стефанія Кульчицька-Пожарнюк — відома майстриня-вишивальниця .
- Клапків Михайло Семенович — вчений-економіст, автор кількох монографії, що розкривають глибинну сутність страхових процесів.
- Кульчицький Сергій Петрович — генерал-майор МВС, начальник управління бойової та спеціальної підготовки ГУ Національної гвардії України. З села походить його родина, тут він виростав, хоч і народився у Німеччині, де служив батько — майор Радянської армії.
Дави́дківці — село Чортківського району Тернопільської області. Розташоване на річці Нічлава, на сході району. Центр сільради. До села приєднано хутір Слобідка. Населення — 1141 особа (2003).
Від вересня 2015 року ввійшло у склад Колиндянської сільської громади.
У селі є ботанічний заказник «Давидківський» (9,5 га).
Історія
Перша писемна згадка — 1440.
Згадується 28 лютого 1452 року в книгах галицького суду.
Станом на 1530 р. було містечком (Davidkovcze), що належало до Подільського воєводства. Цей статус зберігало і в 1565 р. (стор. 179).
Діяли товариства «Просвіта», «Луг», «Сільський господар», «Рідна школа», кооператива.
Пам'ятки
- Є церква святого Івана Богослова (1905; кам'яна), 2 каплички, «фігура» Матері Божої (2000).
Ботанічна пам'ятка природи місцевого значення Колиндянська грабина.
Пам'ятники
Споруджено пам'ятник воїнам-односельцям, полеглим у німецько-радянській війні (1960), встановлено пам'ятний знак воякам УПА.
Соціальна сфера
Діють загальноосвітня школа І-ІІ ступенів, клуб, бібліотека, ФАП, 3 приватні агропромислові підприємства, фермерське господарство.
На території села знаходиться футбольний стадіон «Дружба», який впродовж багатьох років є базою футбольного клубу «Нічлава».
Відомі люди
- Волощук Володимир Михайлович (*2 квітня 1938) — український геофізик, метеоролог, доктор фізико-математичних наук, професор Київського національного університету імені Тараса Шевченка
- К. Новосад — літераторка
Село Колиндяни (Чортківський р-н, 1,9 тис. мешканців), розташувалося на правому підвищеному березі Нічлави на перетині автодоріг: позаду Скала з Кам'янцем, прямо – до Чорткова, направо – до Гусятина, наліво – до Озерян та Борщова.
Перша документальна згадка про поселення датується 1661 роком. Відтоді і до початку ХІХ століття воно належало відомому роду Володійовських. Щоправда, тоді це були не які не Колиндяни. Містечко називалося Райгород. Таку назву воно носило принаймні до 1786 року. Назва «Колиндяни» з’явилася пізніше і походить від слова «коленда», що в перекладі з польської означає «коляда».
У XVII столітті Володійовські звели в Райгороді оборонний замок. Щоправда, Вікіпедія приписує спорудженням замку яким-то шляхтичам Стаменським і датує його XV століттям. Як тоді виглядав замок, невідомо. До наших днів не збереглося жодного його зображення. Невідомо нічого й з його історії. Так само і його спорудження Володійовськими – гіпотетичне.
На початку ХІХ століття замок в Колиндянах перейшов до роду Альбіновських, від який його успадкував шляхтич Корнел Городиський. В той час твердиня вже лежала в руїнах. І не дивно, адже потреба в оборонних замках на той час вже відпала. Тому новий власник, облаштовуючи в замку свою резиденцію у 1840 році, перебудував замкові башти на павільйони, а між ними звів класицистичний двоповерховий палац.
Колишні замкові вежі стали справжньою окрасою нового палацового комплексу Городиських в Колиндянах. Двоповерховим шестигранним вежам надали трохи готичного вигляду і вкрили шатровим дахом, який більше нагадує пагоду. Башточки пом’якшували класи стичну суворість палац і, одночасно, додавали симетрії всьому комплексу.
Після смерті власника Корнела Городиського у 1898 році маєток успадкував його молодший син Людвіг, австрійський каштелян. Під час Першої світової війни палац був практично зруйнований. Людвіг Городиський почав його відбудову. При цьому деякі декоративні деталі відновлювати не стали. У міжвоєнний період в палаці розмістили кімнати для дітей працівників маєтку.
Як не дивно, палац пережив Другу світову. В радянські часи в ньому функціонував технікум, а останньою установою в стінах палацу була тракторна бригада. Зараз комплекс стоїть пусткою і поступово руйнується. Залишки мертвих тракторів та інших трактороподібних механізмів і сьогодні можна побачити поруч з палацом.
На південній околиці Колиндян на старому цвинтарі зберігля невеликий костел - філіальна каплиця шикарного неоготичного костелу в Озерянах. Капличку побудовано у 1870 році:
Пам'ятки
- Палац Городиських, 15 ст. шляхтичі Стаменські спорудили замок, який 1840 р. перебудували на палац,
- Церква святого Миколая (УПЦ) (1888, мурована),
- Церква святого Миколая (УГКЦ) (2010, мурована),
- 2 каплички на честь Незалежності України (1994, муровані)
- Католицький костел (п.20 ст.)
Споруджено пам'ятники полеглим у нацистсько-радянській війні воїнам-односельцям (1971) та О. Білану (1997), встановлено пам'ятний хрест на честь скасування панщини, насипано символічну могилу УСС, реконструйовано 10 «фігур».
Соціальна сфера
Діють ЗОШ І-ІІІ ступенів, міжшкільний навчально-виробничий комбінат, клуб, бібліотека, амбулаторія, аптека, ветамбулаторія, ПАП «Нічлава», ТОВ «Техпродпостач», 8 торгівельних закладів, кафе «Світанок».
Відомі люди
- народний майстер-різьбяр Дмитро Білинський,
- спортсмен (силач) Д. Горман (С. Козак),
- диригент В. Семчишин.
- Шемлей Йосип — український мовознавець
- Сильвестр Вінницький (або Винницький) — український громадський діяч, керівник Бучацького повітового комітету УНДО, голова Бучацького «Повітового союзу кооператив» (ПСК), голова Бучацьких повітових філій товариств «Сокіл», «Луг», директор Бучацької філії Українського банку (Українбанку), скарбник Бучацької повітової філії товариства «Просвіта»; репресований (на спецпоселенні в Комі АССР перебував до 1961 р.).
- Надія Семчишин — вокалістка та бандуристка.
- Андрій Романович — тренер волейбольної команди «Галичанка», студентської збірної України-2015.
- Віра Зелінська — бандуристка, заслужена артистка України.
- Казімеж Красіцький — польський дипломат
Малі́ Чорнокі́нці — село Чортківського району Тернопільської області. Розташоване на річці Нічлава, на сході району. Центр сільради. До Малих Чорнокінців приєднано хутір Новоставці.
Від вересня 2015 року ввійшло у склад Колиндянської сільської громади.
Населення — 585 осіб (2001).
Історія
Перша писемна згадка — 1785.
Діяли «Просвіта», «Луг», «Сокіл», «Сільський господар» та інші товариства.
Пам'ятки
Є церква святої Теклі (1907, кам'яна), 3 каплички.
Споруджено пам'ятник воїнам-односельцям, полеглим у німецько-радянській війні (1973), насипано символічні могилиУСС (1990) та Борцям за волю України (1991).
Соціальна сфера
Працюють загальноосвітня школа І ступеня, бібліотека, ФАП, ТОВ «Племптахофабрика», ПАП «Магнолія», є музей історії села.
У Малих Чорнокінцях (хутір Заваликут) народилися:
- громадський діяч І. Заваликут,
- релігійний діяч, єпископ Австралії, Океанії та Нової Зеландії П. Стасюк.
Тарна́вка — село Чортківського району Тернопільської області. Розташоване на річці Нічлава, на сході району. Центр сільради. До Тарнавки приєднано хутір Звіголь.
Від вересня 2015 року ввійшло у склад Колиндянської сільської громади.
Населення — 325 осіб (2007).
Історія
Відоме від поч. 18 ст.
Діяли «Просвіта», «Сільський господар» та інші товариства.
Пам'ятки
Є церква Святого Вознесіння (1908, кам'яна), недіючий костьол, 3 каплички.
Насипано символічну могилу Борцям за волю України (1990-і).
Соціальна сфера
Працюють ЗОШ 1 ступ., клуб, бібліотека, ФАП.
Чорнокіне́цька Во́ля — село Чортківського району Тернопільської області. Розташоване на річці Нічлава, на сході району. Центр сільради.
Від вересня 2015 року ввійшло у склад Колиндянської сільської громади.
Населення — 479 осіб (2007). 99% становлять українці. Серед інших національностей є поляки і росіяни.
Історія
Перша писемна згадка — 1654.
Люди, які викуплялися з кріпацтва йшли на волю і поселялися в селі. Від цього пішла назва «Чорнокінецька Воля». А псевдонім села «Пузина» виник в честь дочки пана Людвіга Волянського. Що цікаво в проекті Вікімапія село раніше називалося «Красноконецкая Свобода».
Село засноване в 20-30 роках 19 століття Андрієм Шумилом. Спочатку замість села був хутір «Андріївка». Біля 40 років 19 століття в селі побудував свій двір пан Людвіг Волянський зі своєю дочкою Пузиною. Дочка познайомилася з хлопцем за Збруча. Хлопець був Олексієм і мав прогресивні погляди, що до кріпацтва. Пан дозволяє одружитися доньці. А також пан будує фільварок, де зараз знаходиться ПАП «Воля».
Часи окупації
1940 року з села було забрано 13 молодих хлопців, які боролися за Незалежність України. Деякий час вони перебували в Чортківській тюрмі. Після тривалих мук і знущань їх доправили в Умань, де вони і загинули. Село в роки війни було під німецькою окупацією. 110 місцевих жителів боролися на фронтах. 19 нагороджено медалями й орденами Української РСР.
З історії навчального закладу
Після І світової війни у селі працювала двокласна школа з польською мовою навчання. Керівником навчального закладу був п. Петро Решетило. Діти навчалися у чотирьох класах, а єдиним вчителем був п. Михайло Ляхович.
У 1939 році школу перенесено у панський фільварок. Після ІІ світової війни школа стала семирічною з навчанням у дві зміни (старшокласники до обіду, а молодші школярі — після обіду). Директором була Манжелій Віра Гордіївна. у 1956 школу реорганізовано у початкову. З 1964 р. до 1968 р. директором навчального закладу був Анатолій Ченченко, а з 1968 р. до 1970 р. — Монастирський Роман Альбінович. На той час школа вже була восьмирічною. У 1970 році заклад очолив Галябарда Остап Андрійович. У 1974 році в експлуатацію здано нову будівлю школи. З 1984 до 2004 року посаду директора школи займала Орел Ольга Михайлівна. З 2004 року і до 2010 — Огоренко Василь Вікторович. З 2011 і до тепер — Грабець Квітослава Володимирівна.
Розташування
Село розташоване на півдні Тернопільської області і на сході Чортківського району. Центром Чорнокінецької Волі протікає річка Нічлава. Село займає західну частину Подільської височини. Рельєф її рівнинний. Також Чорнокінецька Воля розташована в зоні Західного лісостепу. Найбільш поширеним видом ґрунтів є Чорнозем.
Клімат
Територія села характеризується м'яким, достатньо зволоженим, помірно континентальним кліматом. Мінімальна температура припадає на січень-лютий. В найбільш холодні зими температура може сягати −30 °C. Максимальна температура на липень-серпень може підвищуватися до +25 °C, +30 °C.
Поверхневі води
До поверхневих вод належить струмок, який протікає через село і ставки.
Ліс
Невелику частину територій займає ліс. Найпоширенішою рослинністю є: дуби, берези, сосни, ясени, клени і явори.
Пам'ятки
Є 2 церкви Різдва Пресвятої Богородиці (Перша — 18 століття, дерев'яна) та нова (2002 рік, мурована.). Капличка. Неподалік є фігура Святої Теклі. Насипано символічну могилу Борцям за волю України (1991), встановлено 5 пам'ятних хрестів. Є пам'ятник Тарасу Шевченку.
Соціальна сфера
Працюють
- Чорнокінецько-Волянська ЗОШ I–II ст.
- Дитячий садок
- Будинок культури
- Сільська і шкільна бібліотеки
- ФАП
- Відділення зв'язку
- 2 торгові заклади
- Церква Різдва Пресвятої Богородиці.
Діяли
- Товариства: «Просвіта», «Луг».
- Драматичний гурток
- Духовний оркестр
- Хор